“Я пишу не для печати, не для близких, не для потомства — и все же рассказываю кому-то и стараюсь, чтобы меня поняли эти неведомые читатели” Е. Шварц (Дневники. 22 февраля 1951)
З відкритих джерел ми знаємо, що так званий "Наріжний камінь Неба та Землі", зикурат Етеменанкі (шумер.), або Вавилонська вежа вперше була побудована у II тисячолітті до нашої ери, але потім неодноразово руйнувалася і знов відбудовувалася. Евреї у Книзі Буття Старого Заповіту зробили їй неабияку рекламу.
А сіль тієї байки в тому, що не треба всім миром лізти до небес, аби прославити пальцем робленого дідуха, якогось Мардука, чи то Меродаха. По-перше, це нечемно, по-друге — а раптом там на небі хтось таки є. В байці той ХТОСЬ натурально є. І він спав собі нагорі, спав, а йому цим Наріжним каменем прямісенько в дупу. Боляче ж, городяни. Він там начаклував щось, матюкнувся монголо-кацапською, Р-РАЗ, і всі почали балакати кожен своєю мовою. Все! М'яко кажучи, кінець усім сподіванням, якщо перефразувати відомі слова класика. І, що цікаво, вежу оту будували-руйнували, будували-руйнували... Ностальгія і, як кажуть московити, "охота пущє нєволі"! До прикладу, от немає вежі і чудово, але ні. Якесь недолуге дитинча заблукає у бібліотеці, від нічого робити розкопає стару книгу, а там саме вона, вежа. І все. Він до батька, й починає цю пісню: а що, а як. "Воно — дитина, нє понімає, шо папі тяжело" (класик). І от виросте тая дитина, стане президентом та й давай активність проявляти. Рускій мір, будуємо вежу, скрєпи... Ну Ви знаєте.
А ми тут міркуємо, що робити, да як. Після всього, що відбулося тоді, у давніх шумерів, євреїв і всіх інших, а потім і в нас після путінської навали, треба зробити належні висновки. Ми знаємо, як мінімум, дві мови, це природно. А час вимагає, щоб знали більше. От хто мене буде читати українською? Тільки кріп закінчений. Російською - максимум той, хто хоче нового гарного царя (Навального), щоб наваляв йому гарно гівна кучугуру. А писав би я англійською, польською, чеською, люди б там відійшли від безтурботного трав'яного напівсна й почитали. Згодом, чим чорт не жартує, зрозуміли б, що гряде Глобальний Пи*дець. Що в того собаки з кремлівської буди апетити — Гітлер зі Сталіним відпочивають. Але щось не віриться, що хтось обміняє свій уявний горілчано-трав'яний спокій на мою, як це правильно кимось сказано, "антиросійську істерію". Що ж, далі буде...
Джерела: Шварц Євген Львович, Зикурат, Етеменанкі, Книга Буття, Старий Заповіт, Вавилонська вежа, Мардук, Класик, Шварц Е. Л. Позвонки минувших дней / Сост. Крыжановская М. О., Шершнева И. Л.; Худ. Войцеховская. Е. В. - Москва: “Корона-принт”, 1999. - 608 с., ил., фот. (ISBN 5-85030-059-7 ), Подерв’янський Лесь, Герой нашого часу. Видання друге, стереотипне. Львів: Кальварія, 2001. - 166 с. (ISBN 966-663-013-3)
Коментарі
Дописати коментар